«Освітній процес має бути здоров’язбережувальним»

     Здоров’я – це найцінніше, що є в людини, це показник цивілізованості держави, який відбиває рівень соціально-економічного розвитку суспільства. Конституція України визнає життя і здоров’я людини, як одну із найвищих соціальних цінностей. Проблема формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров’я дітей була і є і завжди стрижневою та актуальною. Через економічні обмеження та матеріальну скруту, екологічні кризи більшість дітей в Україні живе у несприятливих соціально – побутових та психологічних умовах, що згубно позначаються на їхньому здоров’ї.

   До причин, які зумовлюють відхилення у стані здоров’я, відносимо: несприятливі соціально-економічні, побутові умови; відсутність належних умов для ігор, занять, різних видів праці у сім’ї, закладі освіти; гіподинамію, недостатньо збалансоване харчування; формальний підхід до загартування; неправильне регулювання динаміки фізичної, психічної та емоційної працездатності вихованців (упродовж заняття, дня, тижня, року); порушення режимів організації життя дітей – санітарно-гігієнічного, повітряного, світлового. Здоров’язбережувальні та здоров’яформувальні технології слід застосовувати з дітьми. Ці технології сприяють не тільки максимальному розвитку фізичного тіла дошкільнят, а й розвитку їхньої психіки, формують навички комунікативності. Планування системи здоров’язбереження вимагає рішення цілого комплексу задач: пошуку сучасних, ефективних наукових підходів до моделювання педагогічної та оздоровчої діяльності; вибудовування результативної стратегії управління здоров’язбережувальноїдіяльністі в дошкільному навчальному закладі; визначення педагогічних умов, що забезпечують максимальну ефективність досліджуваної діяльності.

   Засоби, які дозволяють вирішити ці завдання:

– безпосереднє навчання дітей елементарним прийомам здорового способу життя (оздоровча, пальцева, коригуюча, дихальна гімнастика, самомасаж) і найпростішим навичкам надання першої медичної допомоги при порізах, саднах, опіках, укусах; а також прищеплення дітям елементарних культурно-гігієнічних навичок; – реабілітаційні заходи (фітотерапія, кисневий коктейль, вітамінотерапія, ароматерапія, інгаляція, функціональна музика, лікувальна фізкультура, масаж, психогімнастика, тренінги);

– спеціально організована рухова активність дитини (фізкультхвилинки, заняття оздоровчою фізкультурою, рухливі ігри, спортивно-оздоровчі свята, тематичні свята здоров’я, вихід на природу, екскурсії).

  Ефективність позитивного впливу на здоров’я дітей різних оздоровчих заходів, складових здоров’язбережувальних технологій, визначається не стільки якістю кожного з цих прийомів і методів,скільки їх грамотної "злагодженістю" в загальній системі, спрямованої на благо здоров’я дітей і педагогів. Застосування в роботі дошкільного закладу цих технологій підвищить результативність навчально-виховного процесу, сформує у вихователів і батьків ціннісні орієнтації, спрямовані на збереження і зміцнення здоров’я дітей, позитивні мотивації до ведення здорового способу життя.

Виховна система ЗДО – це цілісна структура, яка сприяє успішній діяльності виховання та розвитку дошкільника. У дошкільному закладі відбувається моральне становлення вихованців, формування в них творчого мислення, відповідальності.

Напрямки виховної роботи:

• патріотичне;

• правове;

• моральне;

• художньо-естетичне;

• трудове;

• фізичне;

• екологічне.

Пріоритетним у виховній роботі дошкільного закладу є:

• реалізація особистісно-орієнтованого підходу в освітньо-виховному процесі;

• залучення малят до національної та світової культури;

• збереження морального та фізичного здоров’я підростаючого покоління;

• виховання патріотизму, громадських якостей особистості;

• забезпечення педагогічних умов для соціалізації дошкільників, виховання в них життєвої компетентності.

Для реалізації цих завдань у ЗДО розроблений річний план роботи закладу який був схвалений педагогічною радою закладу, затверджений керівником ЗДО.Цей план охоплює всі напрямки виховання та розвитку дітей.

Під час освітньо-виховного процесу педагоги нашого дошкільного закладу стараються дотримуватись таких принципів:

1. Принцип народності передбачає єдність загальнолюдських і національних цінностей; забезпечення національної спрямованості виховання; оволодіння духовними багатствами свого народу: мовою, традиціями, звичаями, національно-етнічною культурою; шанобливе ставлення до національних надбань тих народів, які мешкають в Україні.

2. Принцип демократичності потребує подолання авторитарного стилю виховання; забезпечення співробітництва вихователів і вихованців; врахування думки колективу й кожної особистості; виховання особистості як вищої природної і соціальної цінності; формування колективу на засадах волі і прагнень його членів; в цілому формування вільної особистості.

3. Принцип природовідповідності спрямований на врахування багатогранної природи людини, особливостей її анатомо-фізіологічного і психічного розвитку.

4. Принцип гуманізації передбачає створення оптимальних умов для інтелектуального і соціального розвитку кожного вихованця; виявлення глибокої поваги до людини; визнання природного права кожної особистості на свободу, на соціальний захист, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності, на самореалізацію фізичних, психічних і соціальних потенцій, на створення соціально-психічного фільтра проти руйнівних впливів негативних чинників навколишнього природного і соціального середовища; виховання у молоді почуттів гуманізму, милосердя, доброчинності.

5. Принцип неперервності випливає з того, що виховання є багатогранним і багатофакторним процесом, який не обмежується ні часовими, ні віковими рамками; виховання здійснюється з часу народження і триває впродовж усього життя; соціальне і природне середовище, діяльність особистості так чи інакше впливають на формування певних якостей; процес навчання — важливий чинник виховання як через зміст навчального матеріалу, так і через організацію діяльності.

6. Принцип індивідуалізації та диференціації: врахування у освітньо-виховному процесі індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку особистості; застосування засобів впливу на особистість з урахуванням її індивідуальних фізичних і соціально-психічних властивостей; моделювання на основі індивідуальних потенцій групових та індивідуальних програм розвитку, стимулювання фізично-оздоровчої, предметно-практичної, навчально-пізнавальної, соціально-комунікативної, орієнтаційно-оцінної діяльності вихованців.

7. Принцип єдності виховання і життєдіяльності: процес виховання — не відокремлена сфера діяльності уособлених людей, він є цілісною системою організації життєдіяльності дітей і дорослих у сім´ї, школі, на виробництві, в соціально-природному середовищі; кожен компонент такої діяльності певним чином впливає на формування тих чи тих якостей особистості; організовуючи будь-який вид діяльності, необхідно дбати, щоб вона несла в собі виховний потенціал.

 8. Принцип етнізації передбачає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування національної свідомості і національної гідності; створення умов для дітей усіх національностей, що є громадянами України, навчатися рідною мовою, вивчати традиції, звичаї, обряди свого народу; забезпечувати умови для відчуття етнічної причетності до свого народу, його культури, формування рис національної ментальності; виховувати в молоді почуття соціальної відповідальності за збереження, примноження і продовження етнічної культури.

9. Принцип послідовності і систематичності вимагає забезпечувати певний вплив на особистість дитини з урахуванням її вікових можливостей і розвитку, поступово розширювати систему вимог до діяльності; забезпечувати доцільну єдність вимог до вихованця з боку вихователів (членів сім´ї, та ін.): створювати оптимальні умови для вияву самостійності вихованця при розв´язанні виховних завдань, дбаючи про розумне педагогічне керівництво.

10. Принцип культуровідповідності передбачає невід´ємний зв´язок виховання з культурними надбаннями людства і, зокрема, свого народу: знання загальнолюдських багатств у царині культури, особливостей розвитку та становлення національної культури і її взаємозв´язку з загальнолюдською, знання історії свого народу, його культури; забезпечення духовної єдності та спадкоємності поколінь.