УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ІГРИ
ГУСИ, ГУСИ, ДОДОМУ! Українські народні ігри, розвиваючі ігри Не думайте, що ці гуси були собі страшки та й годі, бо тікали од вовка. Вони ж були ще невеличкі гуси, майже гусенята, а вовк той, звісно, і страшний, і здоровенний. Тим вони й мусили бігти. Та хоч і бігли, то проз вовка бігли, на полі ночувати не лишалися! Ото ж бо й не були такі страхополохи, як хтось би міг подумати. А ноги такі прудкі мали, що й вовкові заздро ставало. Недарма ж і почали в цих гусей гратися. Отак. Беруть довгу лозину і двоє дітей міряються — беруться по черзі руками від одного кінця до другого. Чия рука вкінці вийде зверху, той буде за матір гусям, а чия знизу — той вовк. Мати виряджає гусей — усіх дітей — на пасовисько (з одного краю галявини в другий), і вони починають «пастися». Вовк одходить далеченько вбік. Мати враз гукає: — Гуси, гуси, додому! — Чого? — озиваються гуси. — Вовк за горою! — Що він робить? — Гуси скубе! — Які? — Сірі, білі, волохаті! Тікайте прудко до хати! Тут усі гуси — в ноги! А вовк — навперейми, аби когось упіймати. Та довгенько йому доводиться попобігати, поки зловить якого гусачка! Ну, а як уже зловить, тоді одводить до себе за гору, а сам кидається за іншими. Як усіх переловить або вже дуже втомиться, тоді вибирають іншого вовка та матір і граються далі. Пограйтеся й ви в цю гру.
МИР-МИРОМ! А оце — гра, в якій сваряться й миряться. Не насправді сваряться, а тільки вдають. Зате миряться з радістю й щиро. Українські народні ігри, розвиваючі ігри Ось як усе йде. Багато дітей беруться за руки і роблять велике коло. Тільки треба вибрати таке місце, де м'якенька й густа травиця. Двоє йдуть у коло, беруться за руки і витягають їх уперед, а ноги зближують в одному місці, одхиляються назад і швидко крутяться в один, а далі в другий бік, співаючи разом з усім колом: Дрібу, дрібу, дрібушечки, Наївшися петрушечки, аївшися лободи — Гала, гала до води! Тут хтось один із двох легенько пускає руки, і обидва бух у м'яку траву! Тут усе коло трохи наближується до них: що то далі буде? Обоє підводяться, одвертаються одне від одного і стоять. Тоді коло знову віддаляється, починає ходити, приказуючи : Мир-миром! Пироги з сиром, Варенички в маслі, Ми дружечки красні — Помирімося! Двоє, що в колі, спершу не хочуть миритись, але їм знову співають те саме. Тоді ті повертаються одне до одного, всміхаються, беруться за руки і йдуть по колу, співаючи разом з усіма тієї самої пісеньки. Потім у коло йдуть двоє інших, і гра йде далі. * * * * * * * * *
ПОДОЛЯНОЧКА А тепер давайте в "Подоляночку" пограємось. Одна дівчинка буде за подоляночку — вона йде в коло. Всі ж інші стають кружка, беруться за руки і водять танок, співаючи: Десь тут була Подоляночка, Десь тут була молодесенька. Тут вона впала, До землі припала. Личка не вмивала, Бо води не мала. Українські народні ігри, розвиваючі ігри Під цю пісню подоляночка спершу ходить у колі, а потім присідає до землі, схиляє голову на руку і сидить так, зажурившись, аж усім шкода її стає, і вони співають: Устань, устань, Подоляночко. Тут подоляночка підхоплюється, а коло співає далі: Умий личко. Як ту скляночку. На ці слова подоляночка показує в рухах, як вона старанно вмивається. І побачивши, що вона така чепурна, всі здогадуються, що вона, певно, й танцювати вміє, і радять їй у своїй пісеньці: Візьмися у боки, Покажи нам скоки. Та біжи до гаю, Бери дівча з краю! Подоляночка тішиться і пританцьовує під цю пісеньку, а далі біжить до кола, бере за руку якусь дівчинку і веде всередину на своє місце, а сама стає в коло разом з усіма. Гра починається спочатку.
МАК Нумо гратися в мак! А то така гра, що й наспіваєшся, і в танку находишся, і наговоришся, ще й мак навчишся вирощувати. Бо так до ладу все розкаже бравий козачок про той мак, що всяк усе враз запам'ятає. Козачок — це той, хто в колі, його туди вибирають, і він усе, що коло маку роблять, рухами показує. Взявшись за руки, всі ходять круг нього, співаючи: Ой на горі мак, Під горою так, Мак, маки, маківочки, Золотії голівочки, Станьте ви так, Як зелений мак. А коли проспівали, спиняються й кажуть: «Козачок, чи виорав на мачок?» Козачок, звичайно, вже це зробив і показати, як це роблять, устиг, бо зразу ж весело озивається: «Виорав!» Українські народня ігри. Розвиваючі ігри Тоді знов ходять кружка й співають тої самої пісеньки. Проспівавши, спиняються й питають: «Козачок, чи посіяв мачок?» І бравий козачок одказує: «Посіяв!» Почувши це, коло знову співає, ходячи. Бо й як же не співати, не тішитися, маючи такого меткого козачка! Спитали його далі, чи посходив мачок, а потому — чи пора його полоти, а далі, чи цвіте, чи поспів. І щоразу так само співали з радощів, бо жвавий козачок усього доглянув, усе знав і все встигав поробити коло мачку. Та ще й показував, як усе те робиться. Нарешті спитали: «Козачок, чи пора брати мачок?» — «Пора!» — озвався він. Тоді всі підбігли до нього і зачали жартома турчати у вуха, всяк собі: «Славний козачок! Бравий козачок! Жвавий козачок!» З тієї похвали козачок геть засоромився, прохопився попід руками і втік! Довелося другого на його місце вибирати.
ЖУРАВЕЛЬ А в журавля ви коли-небудь гралися? Спробуйте лишень погратися, тоді й побачите, що журавлеві сталось. Коли гра тільки починається, журавель (звичайно, це хтось із вас, кого вибрали) походжає собі в колі і час од часу робить так, ніби завзято смиче щось дзьобом — щипає коноплі. Думає, певно, що його ніхто й не бачить. Все коло не може цього журавлеві подарувати і починає докоряти йому: Україниські народні ігриЗанадився журавель, журавель До бабиних конопель, конопель. Сякий-такий журавель, Сякий-такий довгоногий, Сякий-такий дибле, Конопельки щипле! Журавель чує це, але й вухом не веде,— робить своє. Тоді з кола виступає хтось один, кого наперед вибрали, і співає: А я тому журавлю, журавлю Сіттю крильця обів'ю, обів'ю! І кидається навздогінці за журавлем, ловить того і вдає, ніби накидає на нього сітку. Журавель собі удає, ніби пручається. А коло співає: Сякий-такий журавель, Сякий-такий довгоногий, Сякий-такий дибле, Конопельки щипле! Журавель тоді повертається обличчям до ловця і показує, ніби не розуміє, за віщо його спіймали. Ловець же бере його за руку і водить по колу, співаючи разом з усіма: Оце щоб ти не дибав, не дибав, Конопельок не щипав, не щипав. Сякий-такий журавель, Сякий-такий довгоногий. Сякий-такий дибле, Конопельки щипле! Після цього на місце присоромленого журавля вибирають другого. Вибирають і іншого ловця — і гра йде далі.
СІРИЙ ВОВК А оце вже гра для тих, хто має прудкі ноги. Бо тут треба втікати од сірого вовка! Ну, хоч і не від справжнього сірого вовка, то все-таки попасти йому, в лапи не хочеться. А починається все так. Одного когось вибирають за сірого вовка. Він сідає на пеньочку й сидить, зіщулившись і взявшись рукою за щоку. Ось, мовляв, який я бідний та сумирний! Ну, всі, коли таке побачать, підходять до вовка ближче, а далі зовсім близенько, нахиляються і вдають, ніби рвуть траву. Та ще й приспівують:
І рву, і рву горішечки,
Не боюсь вовка й трішечки!
І махають на вовка руками, наче кидають оті нарвані «горішечки». Оцього вже вовк не витримує. Він підхоплюється на рівні ноги — і навздогінці! Ганяється, поки таки когось упіймає: нехай іще хтось побуде за сірого вовка!
УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ІГРИ
ПЛЕТЕНИЙ ШУМ
Плетений шум — дуже гарна гуртова гра, бо це заразом і танок. Тим-то в неї і гратися, і дивитись, як граються, гарно. Всі беруться за руки і стають півколом. Середня пара підносить з'єднані руки догори — це «ворота». Крайні парами — один іде з одного, другий — з другого боку — пробігають у ворота. Коли ж доходить черга до середньої пари, то вона перекручується під своїми руками, і гра йде далі. Шум то заплітають, то розплітають, співаючи таку пісеньку: Українські народні ігри
Ой нумо, нумо
В плетеного шума.
Як наша мати
Буде заплітати.
Заплетися, шуме, Заплетися,
Хрещатий барвінку, Розстелися.
Ой нумо, нумо В плетеного шума.
Як наша мати. Буде розплітати.
Розплетися, шуме, Розплетися,
Хрещатий барвінку, Розстелися.
Так повторюють, поки награються.
ВІДЕОПРЕЗЕНТАЦІЯ "УКРАЇНСЬКА ХУСТКА" : https://www.youtube.com/watch?v=lZy5ra0c-28&ab_channel=LidaBryder
Патріотизм (грец. patris — батьківщина) — це любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу. Особистісні якості та риси характеру, притаманні свідомому громадянину й патріоту повага до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу; працьовитість; висока художньо-естетична культура; патріотична самосвідомість та громадянська відповідальність, готовність працювати для розквіту Батьківщини, захищати її; повага до Конституції, законів Української держави; досконале знання державної мови. Завдання патріотичного виховання: Формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, села). Почуття власної гідності як представників свого народу Виховання любові,поваги до своїх національних особливостей .Формування духовно-моральних взаємин .Формування любові до культурного спадку свого народу. Толерантне ставлення допредставників інших національностей, до ровесників,батьків, сусідів, інших людей.
Патріотичне виховання ґрунтується на фундаментальних принципах. Принцип природовідповідності виховання означає врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних і регіональних особливостей. Принцип культуровідповідності, який передбачає виховання як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості, базуючись на набутому морально-етичному досвіді людства. Принцип етнізації виховного процесу означає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина. Принцип гуманізму означає сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання. Його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності, створення умов для формування кращих якостей та здібностей дитини, джерел її життєвих сил (в центрі уваги перебуває дитина з її потребами, запитами, можливостями і здібностями); повага до особистості дитини, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної. Принцип демократизму передбачає, що учасники овітнього процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції. Принцип інтегративності передбачає єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучення батьків. Здійснення гуманних, стійких і єдиних вимог до дітей з боку різних соціальних інститутів, посилення педагогічного впливу на них, підвищення спільними зусиллями ефективності освітнього процесу. Принцип безперервності виховання означає забезпечення цілісності і наступності у вихованні, перетворення його у процес, що триває впродовж усього життя людини. Нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формування цілісної та всебічно розвиненої особистості.
Основні напрями патріотичного виховання.
Методи і форми роботи з патріотичного виховання : Екскурсії вулицями рідного села, до історичних пам'яток, визначних місць. Розповіді вихователя. Бесіди з цікавими людьми. Екскурсії. Спостереження .Дидактичні, сюжетно-рольові ігри. Заняття з циклу «Історичні цікавинки» .Розгляд ілюстративних матеріалів .Читання та інсценування творів художньої літератури. Слухання народної, класичної, сучасної музики. Розглядання творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва. Розв'язування проблемних ситуацій. Запрошення членів родин у дитячий садок. Спільні з родинами виховні заходи. Виставки, конкурси. Свята, розваги.
Напрямки взаємодії з батьками з питань патріотичного виховання : ознайомлення батьків з роботою закладу дошкільної освіти з питань патріотичного виховання; залучення батьків до співпраці та стимулювання їхньої активної участі в ній; організація різноманітних заходів за участю батьків; ознайомлення батьків з результатами навчання і розвитку дітей (відкриті перегляди, тематичні тижні, інформація в куточках батьків).
